У статті здійснена спроба переосмислення сутності та змісту правотворчості і шляхів її оптимізації на прикладі безпосередньої правотворчості народу та її основних форм – референдуму та народної правотворчої ініціативи. Здійснений аналіз поняття та сутності референдної правотворчості, охарактеризовано конституційну та законодавчу правотворчість як основні види референдної правотворчості Українського народу. У статті досліджуються проблеми механізму реалізації права законодавчої ініціативи народу. Автором з’ясовано особливості співвідношення референдуму з іншими формами безпосереднього впливу громадян на законодавчу правотворчість. Автор пропонує удосконалити конституційне законодавство в частині реалізації народовладдя в Україні.