Стаття присвячена характеристиці спеціальних суб’єктів трудових правовідносин – осіб з інвалідністю, а також основних правових гарантій щодо забезпечення їхніх умов праці. Наголошується на тому, що зміст права на працю розкривається в таких аспектах: поширюється на всіх людей без виключень за умови дотримання вимог, встановлених для можливості здійснення трудової діяльності законодавством; є вільним вибором особи, під чим слід розуміти закріплення ґрунтовного принципу трудового права – свободи праці; гарантується державою. Охарактеризовано обов’язки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створення для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечення інших соціальноекономічних гарантій, передбачених чинним законодавством. Наголошено на тому, що поряд із працевлаштуванням держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям, що здійснюється у навчальних закладах. При навчанні, професійній підготовці або перепідготовці інвалідів допускається застосування альтернативних форм навчання. У свою чергу, обдаровані діти-інваліди мають право на безплатне навчання музики, художньо-прикладного мистецтва у навчальних закладах. Зроблено висновки, що неприйнятним є сприйняття інвалідності як особистої патології людини; розгляд обмежених можливостей індивіда у контексті взаємозв’язку між окремою людиною та її хворобою. Таким чином, для зміни ситуації необхідно не лише створювати дієву систему працевлаштування інвалідів, а й розробити єдиний нормативний акт, який би врегулював права інвалідів у сфері праці, порядок їхнього працевлаштування, а також правовий статус роботодавців.