У статті проаналізовано та досліджено нормативно-правові акти, які містять у собі положення, що стосуються застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні та практика впровадження Європейського досвіду в національному судочинстві. Принципи правової держави і демократичного суспільства, міжнародно - правові стандарти захисту прав людини однозначно передбачають можливість судового захисту на всіх етапах кримінального судочинства. Запобіжні заходи це особливий вид інституту Кримінально - процесуального права. Вони виконують важливу роль у перешкоджанні вчинення правопорушень та дають змогу уникнути ризиків, що негативно впливають на швидкість та повноту розслідування кримінальних правопорушень. Запобіжні заходи є найбільш суворим видом кримінально-процесуального примусу і застосовуються для забезпечення успішного здійснення досудового провадження та судового розгляду кримінальних правопорушень. Використання запобіжних заходів завжди пов'язане з обмеженням певних прав громадян, хоча і мають на меті досягнення належної поведінки обвинуваченого (підозрюваного). Ось чому велике значення має правомірність обмеження прав особи при застосуванні зазначених заходів. У зв'язку з цим більш широке застосування запобіжних заходів, не пов'язаних з ув'язненням під варту, може виконати завданнями, поставлені перед кримінально-процесуальною діяльністю з мінімальним обмеженням прав і свобод особи. Метою дослідження є: вивчення практичної реалізації міжнародного досвіду удосконаленні національного законодавства щодо застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні. Провести детальний та порівняльний аналіз застосування запобіжних заходів як в національному законодавстві так і в міжнародному, особливості застосування запобіжних заходів до неповнолітніх; проаналізувати впровадження Європейського досвіду застосування запобіжних заходів у національному законодавстві та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо проблемних питань застосування запобіжних заходів.