Стаття присвячена адміністративно-правовим засадам формування електронного уряду в СРСР у другій половині ХХ століття. У вітчизняному державознавстві електронний уряд визначається як система взаємодії органів державної влади з населенням, що заснована на широкому вжитку сучасних інформаційних технологій, у тому числі мережі Інтернет, для підвищення доступності та якості державних послуг, скорочення термінів їх надання, а також знищення адміністративного навантаження на громадян і організації, пов’язаної з їх здобуттям (зменшення кількості вимушених очних звернень, зниження кількості документів, що надаються, тощо). Найбільш відомою спробою адміністративно-правового формування електронного уряду була радянська спроба формування загальнодержавної автоматизованої системи (ЗДАС), мета якої полягала в переході Радянського Союзу на електронний обіг документів та грошей, а також до мережного управління економікою СРСР. Офіційно розробка проектних матеріалів з приводу ЗДАС розпочалася у вересні 1963 р., коли були викладені основні засади мережі і закладена її трирівнева структура. Відповідно, низову ланку утворювали обчислювальні центри (ОЦ) та пункти збору інформації на підприємствах та організаціях. Друга ланка являла собою опорні ОЦ, що були розташовані у великих промислових містах. Межі територій, які обслуговувалися цими ОЦ, формувалися з урахуванням адміністративно-територіальних зв’язків, що склалися на той момент. Зокрема, РРФСР планувалося збудувати 16 ОЦ, в УРСР та Молдові – 6, в БРСР, Прибалтиці, Закавказзі, Казахській РСР та республіках Середньої Азії – по одному опорному ОЦ. Третя ланка являла собою головний центр у Москві, який здійснював оперативне керівництво усією мережею і безпосередньо обслуговував вищі урядові органи. Наприкінці 1960-их рр. було запропоновано об’єднати автоматизовані системи управління (АСУ) усіх рівнів – від АСУ окремих підприємств до АСУ міністерств, аж до рівня найвищого керівництва, – в єдину загальнодержавну автоматизовану систему (ЗДАС) збору та обробки економічної інформації задля обліку, планування та управління радянською економікою. Передбачалося, що ЗДАС не буде порушувати існуючу вертикаль влади, в якій окремі міністерства управляли своїми секторами економіки і накопичували інформацію у власних обчислювальних центрах. ЗДАС пропонувалося спроектувати так, щоб задовольнити усіх: вона будуватиметься за територіальним принципом і, водночас, включатиме автономні відомчі АСУ. Утім, в цілому, проект мав істотні вади, адже радянські кібернетики уявляли собі автоматизовану систему управління як єдину органічну систему, пронизану зворотнім зв’язком. Але при цьому вони парадоксальним чином вважали, що вона повинна будуватися за наказом зверху. Вони не розглядали варіанту, за якого така система могла б скластися знизу і зростати угору, адже вважали, що окремі підсистеми не зможуть функціонувати ефективно без всеосяжної загальнонаціональної системи. Вони боялися, що поступовий підхід лише зміцнить існуючі методи управління економікою. Але оскільки кожна окрема частина загальнонаціональної системи управління не була життєздатною сама по собі, то й система в цілому виявилася неспроможною.