Стаття присвячена дослідженню теоретичних та практичних проблем механізму правового регулювання доказової бази у кримінальному процесуальному праві. У статті досліджені проблеми визнання відкритої інформації, поширеної у соціальних мережах, як доказової бази. Акцентується увага на вичерпному переліку процесуальних джерел доказів у кримінальному процесуальному праві. Інформаційні технології розглянуті як внесок у розвиток науки кримінального процесуального права. Ці технології та інші сучасні девайси мають відображення на будь-якому суспільстві з позитивної сторони, так і з негативної. Швидкий розвиток технологій зумовив пришвидшення роботи з документами, але водночас і збільшення кількості злочинів, вчинених із використанням електронно-обчислювальних машин. Суспільство стало грамотнішим у цифровому вимірі, але кіберзлочинці теж не стоять на місці. Поки що ця тема не достатньо досліджена, що не сприяє остаточному вирішенню проблем, які виникають під час практичної діяльності. Однозначним є те, що кримінальне процесуальне право має перейняти та включити до переліку процесуальних джерел доказів електронні докази, передбачені у цивільному процесуальному праві та господарському процесуальному праві. Єдиної спільної точки зору немає і у західних вчених. У статті наведена практика українських та іноземних судів для висвітлення проблемного питання, пов’язаного із необхідністю встановити та законодавчо закріпити місце інформації, отриманої з відкритих джерел. Особлива увага приділяється слідчим діям, оскільки електронні докази потрібно виявляти, фіксувати та досліджувати визначеним законом шляхом, а також їх необхідно правильно зберігати. На підставі дослідження численних точок зору науковців, зроблено висновок, що інформація з відкритих джерел могла би становити різновид слідчих дій, тому потрібно реформувати положення Кримінального процесуального кодексу України.