Стаття присвячена дослідженню генези правового регулювання діяльності саморегулівних організацій на ринку цінних паперів в Україні. Авторами здійснено аналіз розуміння терміну «саморегулювання» у зарубіжній літературі, а також підсумовано його загальне розуміння. Встановлено, що появу поняття «саморегулівна організація» на нормативному рівні пов’язують із політикою Нового курсу Теодора Рузвельта у США, зокрема, із прийняттям Securities Exchange Act of 1934, який став «відправною точкою» поширення ідеї саморегулівних організацій в усьому світі. Авторами сформульовно загальне розуміння поняття саморегулівних організацій у світі, а також підсумовано основні завдання саморегулівних організацій. Акцентується увага на тому, що в різних країнах саморегулівні організації мають неоднаковий обсяг функцій та різні повноваження, що обумовлено відмінностями як у механізмах державного управління, так і в рівні розвитку правових культур країн в цілому. З’ясовано, що сьогодні у країнах Європейського простору щодо розподілу повноважень у сфері регулювання ринку цінних паперів між саморегулівними організаціями та державними органами сформувалося два погляди: інституційно-правовий, а також державно-правовий, жодного з яких Україною поки не було обрано. Авторами на основі дослідження історії правового регулювання діяльності саморегулівних організацій на вітчизняному ринку цінних паперів виявлено, що сьогодні інститут саморегулівних організацій в Україні з нормативної точки зору не можна назвати досконалим. Наголошується на необхідності перегляду правового забезпечення діяльності саморегулівних організацій на ринку цінних паперів в Україні, висвітлено його основні проблемні аспекти та обґрунтовано напрямки вдосконалеֹння діючого вітчизняного законодавства в цій сфері.