Стаття присвячена дослідженню інституту відшкодування шкоди, його правовій та економічній сутності, співвідношення його з майновим становищем особи, якій відшкодовується шкода. Норми приватного права спрямовані на врегулювання особистих немайнових та майнових відносин, що ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності таких учасників. Ці відносини врегульовуються з метою їх позитивного результату. Тобто законодавець виходить з того, що суб’єкти цих правовідносин свої вчинки і дії здійснюватимуть у відповідності до норм приватного права. Проте позитивний характер мети законодавця не є гарантією того, що суб’єкти правовідносин не відступлять від приписів цих норм і відтак, вони мають містити негативні наслідки цих дій. Одним із таких негативних наслідків є шкода, яка хоча і є багатогранним поняттям, проте коли йдеться про її відшкодування, мається на увазі саме фактична шкода, тобто така, яка завдана конкретним матеріальним та нематеріальним благам учасників правовідносин. Право власника на компенсацію пов’язане із зниженням цінності його майна в результаті певної діяльності інших осіб як спосіб захисту права власності зазначають. У зв’язку з цим досліджено співвідношення відшкодування шкоди і доходу, як об’єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб. Виявлено розбіжність вживання поняття «відшкодування шкоди» у цивільному та податковому законодавстві, помилкове асоціювання у податковому законодавстві відшкодування шкоди із доходом, що може у деяких випадках мати наслідком оподаткування сум відшкодування шкоди. Ця розбіжність виявлена як на правовому, так і на економічному рівні. На підставі цього запропоновано внести відповідні зміни до Податкового кодексу, спрямовані на гармонізацію цивільного та податкового законодавства.