Стаття присвячена характеристиці психологічного насильства як формі домашнього насильства. Історично склалася ситуація, коли відповідно до патріархального розвитку суспільства, релігій та державного законодавства чоловіки займали привілейоване становище. Поступово відбувся відхід від цього стереотипного анархаїзму. Безперечно, проблема гендерної рівності нині декларативно є вирішеною. Жінки та чоловіки є рівними відповідно до Основного закону, а тому й усіх інших нормативно-правових актів. Зараз слідкують за гендерною різноманітністю у органах державної влади, місцевого самоврядування. Жінки-політики чи міністри більше не викликають здивування. Проте заявляти про його цілковите подолання ще надто передчасно. Адже, становище жінки і чоловіка у шлюбі, не є рівним. Випадків вчинення домашнього насилля вкрай багато. Проте, дане діяння характеризується високим ступенем латентності. Суттєве оновлення вітчизняного законодавства в контексті протидії цьому деструктивному явищу, а особливо запровадження кримінальної відповідальності є значним кроком для подолання домашнього насильства і цілому та психологічного насильства як його форми зокрема. Особливу увагу зосереджено на проявах психологічного насилля. Так як саме вони зазвичай носить довготривалий, систематичний характер. А особи, постраждалі від такого насильства, можуть мати серйозні розлади психіки, що здатні призводити до фізичних хвороб, посттравматичного стресу, самогубства. Аналізуються ознаки психологічного домашнього насильства, наприклад, тривожність, постійне почуття небезпеки, труднощі з концентрацією, депресія, втрата соціальних контактів з родичами, почуття провини, стокгольмський синдром тощо. Робиться висновок про необхідність наявності багатьох чинників (воля законодавця, ефективність функціонування органів державної влади, бажання самих жертв протидіяти психологічному насильству) для успішної протидії цьому деструктивному явищу.