Стаття присвячена дослідженню відповідності прав і обов’язків особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, праву на повагу до приватного життя, зокрема під час подання та оприлюднення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Автором висвітлено підходи вітчизняних і зарубіжних вчених до сутності поняття права на приватність та зроблено висновок, що воно є природнім правом, включає в себе право на повагу до свого приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції, при чому конфіденційність інформації про особу повинно забезпечуватись державою. Розкрито норми Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. щодо права людини на приватність. Визначено, що однією з основних причин необхідності запровадження в України інституту декларування для посадових осіб органів публічної влади є обов’язок виконання Україною норм Конвенції ООН проти корупції та встановлено, що норми вітчизняного законодавства є жорсткіші ніж вимоги Конвенції. Зроблено висновок, що з огляду на той факт, що права людини та громадянина є пріоритетним напрямком захисту держави, вимоги антикорупційного законодавства щодо розкриття інформації про особисте та сімейне життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, в декларації, а також надання доступу до такої інформації є порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 8, 32 Конституції України. Встановлено, що розкриття такого обсягу інформації про будь-яку особу є беззаперечним порушенням її права на недоторканність особистого та сімейного життя.