У статті висвітлено досвід зарубіжних країн з організації антикорупційного судочинства. Зокрема, досліджено досвід таких країн, як Хорватія, Болгарія, Індонезія, Уганда, Філіппіни та Словаччина. Проаналізовано ключові особливості регулювання діяльності антикорупційних судів та наведено недоліки їх діяльності. Висвітлено проблему корупції в українському суспільстві та негативних наслідках, до яких вона може призвести. Так, станом на 2020 рік, Україна займає 117 місце у світі за індексом сприйняття корупції. Це характеризує Україну як одну з найкорумпованих країн Європи, і, водночас, вказує на причину кризового становища у суспільстві на сьогодні. У досліджені нами було проведено аналіз ключових помилок при визначенні юрисдикції та організації антикорупційних судів зарубіжних країн, що з великою ймовірністю можуть повторитися й в Україні. Акцентовано увагу на взаємозв’язку між рейтингом індексу сприйняття корупції певної країни та наявністю в її системі судочинства антикорупційного суду. Тим самим, авторами наголошується на доцільності запровадження в Україні Вищого антикорупційного суду як шляху до введення в Україні європейських стандартів. При цьому, у статті наголошено на необхідності імплементування саме шляхів подолання подібних недоліків. Виходячи з того, що подібні суди є найбільш відповідальними – вони в той же час мають дуже високі ризики. Таким чином, нами пропонується шлях нівелювання усіх можливих ризиків шляхом виведення найоптимальніших аспектів організації антикорупційного судочинства зарубіжних країн. У роботі особливо акцентується увага на структурній видозміні вітчизняної моделі протидії корупційним правопорушенням. Запровадження зарубіжного досвіду до України дозволить створити ефективний державний механізм виявленню та протидії корупції, що, в подальшому, дозволить значно покращити не лише фінансово-економічне становище України, а й відновити довіру населення до вітчизняної системи права та органів державної влади.