Стаття присвячена дослідженню питань правового регулювання питань пов’язаних із спадкуванням банківських вкладів, зокрема розглянуто правову природу самого банківського вкладу, а також визначено правові підстави спадкування депозитів фізичних осіб за законодавством України. Встановлено, що одним із найважливіших питань, які періодично виникають на межі банківського та цивільного права, є правові особливості спадкування вкладів у банківській установі. Чинне законодавство передбачає, що спадкоємцям вкладів, в кожному окремому випадку, необхідно здійснити цілий ряд юридичних дій для отримання їх спадщини. Автором визначені проблемні аспекти застосування інституту заповідального розпорядження як одного із способів спадкування. Зроблено спробу визначити його правову природу у порівнянні зі спадкуванням за заповітом. Особливу увагу автор приділяє поглядам різних науковців на розуміння правової природу заповідального розпорядження, доводить невідповідність окремих думок авторів чинному законодавству. Також автор відзначає складність та неефективність застосування на практиці окремих теоретичних положень інституту заповідального розпорядження. Розкрито окремі питання щодо застосування судами норм цивільного права для визначення моменту припинення зобов’язань банку за вкладом зі смертю вкладника. Автором зазначається, що судова практика з питань спадкування банківського вкладу є неоднорідною, визначає причини такого різного правозастосування судами норм законодавства. Автор, досліджуючи зазначені питання, доводить, що фактично, законодавець в намаганні створити просту, доступну та надійну правову конструкцію, як альтернативу заповіту, ще більше ускладнив доволі усталений та апробований практикою процес спадкування права на вклад. Відсутність самостійного механізму змушує спадкоємців проходити звичні, а іноді більш ускладнені етапи спадкування, що робить дану правову конструкцію не вигідною та складною.