У статті визначено поняття неплатоспроможного банку. Таким визнано банк щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність». Розглянуті підстави, у разі настання яких Національний банк України зобов’язаний, в силу своїх повноважень, прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. У даній роботі проаналізовані повноваження Національного банку України як органу державної влади у сфері неплатоспроможності банків, виділено їх окремі особливості. Зокрема, одним з обов’язків є здійснення попередньої кваліфікації осіб, які можуть брати участь у виведенні неплатоспроможних банків з ринку, та складення переліку таких осіб. Розглянуто статус та повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та його роль у відносинах неплатоспроможності, а саме у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку. Здійснено порівняльний аналіз цілей Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного Банку України у відносинах неплатоспроможності банків. Враховуючи те, що мета та цілі їх діяльності різняться, зроблено висновок про відсутність конкуренції між цими двома суб’єктами банківської діяльності. Наділення Фонду спеціальними повноваженнями у сфері неплатоспроможності банків дозволяє зменшити монополізм Національного банку України в управлінні банківською системою країни. У даній роботі запропоноване запровадження субсидіарної відповідальності власника за зобов’язаннями банку. При цьому, до пред’явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу основному боржникові. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора, або кредитор, не одержав від нього у розумний строк відповідь на пред’явлену вимогу, кредитор може пред’явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.